Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
Каталог файлів
Виховна година у 9-у класі "Милосердя і доброта – найбільші людські цінності"
|
[ Викачати з сервера (73.5 Kb)
]
| 15.10.2013, 12:37 |
Епіграф:
Крок за кроком, все далі і далі
Ми втрачаємо наше життя.
Чого варті ми без добра і моралі,
Без любові – найціннішого почуття?
Вчитель. Добро, милосердя... Ми часточуємо ці слова і навіть вживаємо їх у мовленні, іноді не відчуваючи всю глибину їх змісту. Якщо вдуматись, то можна сказати, що вони означають безцінні риси характеру, стан душі, певний комплекс реакцій, психологічний підхід не тільки до людей, які потребують допомоги, а й до всіх живих істот. Милосердна людина не залишається байдужою до чужого горя, вона обов′язково допоможе чи то матеріально, чи підтримає словом. На безкорисні вчинки, звичайно, здатні не всі, але саме такі вчинки збагачують нашу духовну скарбницю і розцвічують сіру буденність страждальної душі.
(Оголошення теми, мети виховної години.)
Вчитель.На сьогоднішній виховній годині я хочу звернутися до вашої душі. Душа – це сховище таємниць і почуттів, спогадів та всього доброго і злого, це внутрішній світ людини. Тіло старіє, його шматують у битвах, воно хворіє і, нарешті, вмирає. А в цей час душа живе окремим життям. Її хвороби – це віруси ненависті, жорстокості та заздрості. Душа може поиерти й навпаки, вічно жити й вічно бути юною, незважаючи на вік людини. І сьогодні ми поговоримо про духовні цінності людини.
Найважчий і найпочесніший обов′язок на землі бути людиною.
Учень1. Кажуть, що драбина життя повна колючок і найбільш боляче вони впиваються, коли ви сповзаєте по ній вниз.
Вчитель. А що значить сповзати вниз по драбині життя? Чи можете ви вважати своїм йдеалом людину, яка думає лише про себе, а іншим робить зло, завдає болю?
Звичайно, ні.
Кажемо „боляче”, коли ненароком поранимо пальця, коли втрачаємо рідних і друзів, віру у добро і справедливість.
Популярна медична енциклопедія визначає біль, „як специфічну реакцію живого організму на шкідливий вплив”. Звідси поняття „больового бар′єру”. Чим нижчий больвий бар′єр, тим людина жорстокіша. Як правило, страждає людина з високим больовим бар′єром, бо чужий біль вона переживає як свій власний.
Чи не час нам зробитися чутливішими, проявити кращі душевні риси.
Учень2. Вдумайтесь у такі факти: в Україні проживає майже 2млн. одиноких людей. Близько 200 тисяч із них цілком або частково не здатні обслуговувати себе. 15 тисяч із них проживаютьу будинках-інтернатах, їх об′єднує немічність, самотність.
Учень3. У злиднях живуть 150 тисяч наших земляків. Близько 30 тисяч із них мешкають у напівзруйнованих халупах.
Учень4. За останні 5 років злочинність зросла на 45%. У країні нині засуджено понад 100 тисяч підлітків, 527 тисяч взято на облік у міліції.
Учень5. У світі 39млн. ВІЛ-інфікованих, із них 4,5млн. – діти. В Україні 41452 ВІЛ хворих людей, в Харківській області – 1114осіб.
Учень6. В Україні 700 тисяч дітей у віці від 12 до 18 років – наркомани, 40% підлітків вживають алкогольні напаї.
Вчитель. Сумна статистика, чи не так?
Віриться, - ми колись навчимося працювати так, щоб не чекати допомоги від багатого спонсора із цивілізованого Заходу чи процвітаючої Японії. А от повернути зір сліпому, слух глухому, повноцінне здоров′я кволому – на те не завжди є надія. Єдиним рятувальником щодо цього була і лишається наша здатність відчувати чужий біль, як свій, і готовність прийти на допомогу.
Учень7.
Не зобидь ні старця, ні дитини,
Поділись останнім сухарем,
Тільки раз ми на землі живем.
У могилу не бери провину.
Учень8.
Зло нічого не дає крім зла,
Вмій прощати, як прощає мати.
За добро спіши воздати -
Мудрість завше доброю була.
Учень9.
Витри піт солоний із чола
І трудись, забувши про утому.
Бо людина – ціниться по тому,
Чи вона зробила, що могла,
Скільки сил у неї вистачило,
Щоб на світі більше щастя стало.
Вчитель. Кажуть, життя прожити – не поле перейти.
- А як ви думаєте у чому сенс життя?
- Який зміст ви вкладаєте в поняття „жити красиво”?
Звернімося до дерева мудрості і знайдімо вислів, який
нам говорить про те, для чого людина живе на Землі?
Розгорнімо листочки. Що на них? (Учні зачитують абсолютні цінності людини. Додаток №1)
Вчитель. Рости, выдкривати себе, учитися любити – це складна робота. А тому основне наше завдання, поряд із тим, що ви повинні здобувати знання, ви повинні вчитися жити у цьому великому світі за законами добра, вміти розрізняти добро і зло.
- Чи задумувалися ви над тим, хто дає вам радощі щасливого дитинства? Кому зобов′язані тьим, що живете, радієте, користуєтесь благами буття.
(Відповіді учнів).
Учень.10
„Роби добро, - мені казала мати, -
І чисту совість не віддай за шмати!”
Благословенний мамин заповіт
Ніхто в мені не зможе поломати.
Вчитель.
- А що ж таке добро?
- Яка вона, добра людина?
- Чи легко бути добрим?
(Відповіді учнів).
Учень.11
Навчаймося добра, як вчаться мови діти,
Щоб потім все життя його творить святе.
Плекаймо крізь роки троянди ніжні й жито,
Тримаймо у серцях як сонце золоте.
Учень.12
Бережи свою совість, людино!
Бережи її в чистоті,
Бо роки пробігають невпинно,
А що буде на страшнім суді.
(Звуки сопілки або скрипки).
(Уривок з легенди „Гнатова сопілка”).
Учень.13 Мамо, я люблю ліс, поле, затишні луги. Мамо, мені уявляється, що кожна тваринка, кожне деревце, кожний кущик теж живі, як і ми, люди. Тільки живуть вони своїм загадковим життям. Хіба ви, мамо, не відчуваєте на собі і не помічаєте тієї краси, яку нам білий світ подарував?
Вчитель. Людино! Слухай душу природи. Як душу людини. Людино! Зупинись! Не роби боляче ні тварині, ні деревині, ні стеблині.ти ж владар її, а вони такі безпомічні,і хіба тільки владар! Захисник! Будь не володарем, а господарем. Не губи краси! Бо краса – це сила, без якої не може бути справжнього життя. Бережи красу своєї душі, бо тиж на землі людина!
Давайте трішечки відпочинемо. Пограти можуть всі бажаючі. Ті, хто мають те, що яя називаю, міняються місцями.
1.Ті, хто мають годинник.
2.Ті, у кого сірі очі.
3.Ті, у кого довге волосся.
4.Ті, у кого сережки.
5.Ті, у кого сьогодні у щоденнику 10-11 балів.
6.Ті, хто милосердний.
Так, важко визначитись, правда?
Що ж таке милосердя?
(Учні зачитують визначення милосердя ).
Вчитель.милосердя. яким важливим і необхідним воно є у нашому житті. Чи завжди проявляємо людяність, доброзичливість, допомогу до тих, хто так цього потребує?
Інсценізація.
(Кімната, звучить голосно музика, хлопчик витанцьову з книжкою, старенька бабуся сидить в кріслі, потім повільно встає з паличкою).
Бабуся.
Сєня, трішки приглуши,
Голова уже гудить.
Онук.
Ой, сидиш собі й сиди,
В тебе завжди щось болить.
Скільки раз казать, я – Сем,
Не понятно вам, чи що?
Ви, бабулю, вже совсєм,
Не цікавитьвас ніщо.
Зараз реп саме у моді,
Відчуваєте прилив?
Бабуся.
Ой, прошу, онучок, годі,
Виключи вже цей мотив.
Вже весна співа на дворі,
Чуєш пісню солов′їв?
Онук.
Ви насправді, бабцю хворі,
Це давно старі пісні.
В них ні кайфу, ні приколу,
Можна і коньки отдать.
Бабуся.
Ой,не чула я ніколи,
Щоб коньки весною брать.
Вже пирій шумить в городі,
І осот, як біс, поліз.
Онук.
Ой, бабан, ну досить, годі,
А то ще добавиш сліз.
Тяпка – це у прошлом вєкє,
Соврємєнна жизнь бурлить,
Зараз мисль о человєкє,
Вже пора перекусить.
Бабуся.
Ось картошечка тепленька,
Солоненькі огірки...
Їж, прополемо гарненько
Й відпочинем залюбки.
Онук.
Ой, наївсь, тепер поспатиб,
Я люблю відпочивати.
Бабуся.
Та, щоб їсти, треба мати,
Працювати й зароблять.
Онук.
Йди вже, бабцю, на городик,
Поспілкуйся з бур′янцем.
Бабуся.
Спину ломить на погоду.
Онук.
Це гімнастика лікує й збережетвоє лице.
Бабуся.
Може, й правда розімнуся,
Хай дитина ще поспить,
(бере паличку)
Боже ж мій, я не нагнуся
(виходить)
Ой, болить, болить, болить.
Вчитель.А зараз послухайте розповйдь із життя.
Якось старенька мати приїхала до свого сина, який жив у місті, привезла різних гостинців із села. Син попросив матір прогулятисямістом. Гуляючи, старенька часто зупинялась,щоб перепочити. Вони сіли в сквері на лавку. Син відійшов і сказав, що скоро повернеться. Довго виглядала мати свого наймилішого сина, але він не повернувся. Коли люди питали, як вона сюди потрапила, старенька відповіла, що заблукала. Адже її син учений, він не міг залашити її, запевняла мати. Вона не могла й подумати, що він її залишив назавжди.
- Що о ви думаєте про ці історїї?
- Чи є серце в итаких людей? Якщо є, то яке воно?
(Учні висловлюють свої думки).
Учень.
Лікуймо наші зболені серця,
Лікуймо наші душі зачерствілі,
Несімо правди непогасний стяг -
І кривда в нашу долю не поцілить.
Вчитель. Усе в житті починається з малого. І зло також. Ті, що висаджували в повітря храми Божі, винищували лидей у катівнях і таборах смерті, морили голодом, палили в концтаборах, вбивці – усі вони колись були дітьми, юнаками, вони не народилися злочинцями. Зло, оселившись в їхніх душах, поступово розросталося, пустило коріння, повністю заполонило, витіснило все людське. Коли я читаю у пресі або спостерігаю по телевізору, як діти чи підлітки,юнаки, іноді й дівчата б′ються між собою і яку проявляють при прицьому жорстокість, мені стає страшно. І страшно не лише за жертву їхньої розправи, а й за них. З відки у них таке здо? Від чого так зачерствіли й озвіріли їхні юні серця? Що буде з ними далі? Адже в них уже проявляється не лише бажанн перемогти суперника, а й завдати болю покалічити. Як тільки в людини проявилися ознаки садизму (пристрасть до мордування, насолода від чийогось болю), вона вже опинилася у тенетахт зла. Більше всьго бійтеся, щоб у вашому серці не вселилося зло. Але як це зауважити? Завжди відчувайте серцем поряд з собою людину.
Наведемо приклад. Ви з товаришем ідете в школу. По дорозі ви побачили, як, поскознувшись, упала дівчина, вдарилась, забруднила свій одяг. Ваша реакція, дії, слова? Уявімо один із варіантів. Дійшовши до дівчини, кидаєте глузливо: „Щасливого приземлення! Он що значить бути роззявою...” і, сміючись, проходите далі. Здаєтьяс, дрібничка. Що такого сталося? Упала – встане й піде далі. А от ваш сміх – це не дрібничка. Це сміх недоброзичливий, це насмішка над людиною, яка потрапила в незручне становище. На думку В.Сухомлинського, той, хто сміється над помилкою, невдачею товориша, може стати жорстокою людиною. Далі цитую слова видатного педагога: „Як вогню, я боюся жорстокого сміху... його не подолаєш забароною чи покаранням. Це вчинок, до якого веде людину весь склад її духовного життя, бачення нею добра і зла, моральна, емоційна й естетична культура, особливо те, що Януш Корчак називав пізнанням серця, у кого людська біда не викликає жалю, співчуття, співпереживання, той здатний сміятися „на кутні” – так українська народна мудрість таврує жорстокий сміх.”
Повернемося до уявної героїні „дорожньої пригоди”. Ви, сміючись, пішди і не бачите, як у дівчини з′явилися сльози. Не від болю в коліні, а від образи. Від вашої бездушності. А могло бути по-іншому. Підкажіть, як повинні були вчинити хлопці, щоб замість сліз, її обличчя осяяла усмішка, і не ви, а сама вона пожартувала над своєю пригодою: „От роззява!”?
(Міркування учнів)
от бачите, ви знаєте, потрібно поводитися. Непрємно тільки, коли вчинки людей не співпадають з їхніми словами. А для цього потрібно так небагато: вмійте поставити себе на місце тієї людини. Що відчули б ви у тій чи іншій ситуації? Поводьтеся з людьми так, як ви хочете, щоб поводилися з вами. Не лише вчинений вами акт насильства над лидиною – жорстокий. Жорстокістб є і ваша байдужість. Умійте ділити з людьми і горе, ірадість. Хочу зачитати вам ще одну історію, взяту з твору В.Сухомлинського.
„У синьоокої Катрусі велика радість. Понад рік хворів її татко. У лікарні лежав, три операції переніс. І мамі, і Катрусі було тяжко. Не раз, бувало, прокинеться вночі дівчинка й чує: мама тихо плаче.
А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.
Радісно сяють Катрусені очі. Прийшовши до школи, зустріла у дворі двох однокласників, Петю і Гришу. Зустріла й поділилася радістю: „Наш татко видужав...”
Петя й Гриша глянкли на Катрусю, здивовано знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти мяча.
Катруся пішла до дівчаток, які гралися.
- Наш татко видужав, - сказала вона і радість сяяла вїї очах.
Одна з дівчат, Ніна, з подивом глянула і запитала: - „Видужав – ну й що з того?”
Катруся вічула, як з грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати стало важко. Воеа підійшла до тополі у кінці шкільного подвір′я і заплакала.
-Чому ти плачеш, Катрусю? – почула тихий голос Кості, мовчазного свого однокласника.
- Наш татко видужав...
- Ой, як це добре! – зрадів Костя. – біля нашої хати в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо пролісків і віднесемо твоєму татові.
Радість сяяла в Катрусиних очах.”
Коментувати праслуханий вами уривок не будемо. Лише хочеться, щоб ви замислились, заглянули собі в душу, самі себе запитали: чи приносить мені радість чиєсь щастя? Чи засмучує чуже горе? Чи виникає в мене бажання як не допомогти, то бодай добрим словом полегшити чужий біль? Чи не приходив (-ла) я сотні разів ммимо людських сліз, навіть не поцікавившись, що трапилося? І чи можу я чимось зарадити?
Якості душі перевіряються вашим ставленням до людини. У ставленні до ближнього, у здатності любити людину, у прагненні і готовності робити добро виявляється велич людини. Найбільша моя мрія – бачити вас добротворцями, людьми без фальші і зла. Упевнена, такими хочете бути і ви. Тільки, може, не завжди зважуєте кожен свій вчинок – добрий він чи ні? А можна скоїти зло або бути причетним до нього і ненавмисно. Потім, як кажуть у народі, є каяття, та немає вороття. Тож хай у вашому серці живе Любов, хай компасом буде чиста совість, нехай незмінно буде з вами Найвищий суддя і посланий ним Ангел-хоронитель, який застерігає від зла, жорстокості, моральної деградації.
„будь добрим! Зроби людині, хоча і незнайомій, бодай маленьке добро і відчуєш, як стане легше і світліше на душі, у ній запанують людяність і чистота.” (О.Гончар)
|
|
Категорія: Виховна робота | Додав: sasha-str
|
| Переглядів: 5305 | Завантажень: 270
|
| Рейтинг: 1.3/3 |
|
|